Мальописи – більше ніж комікси, історіографічний надрук

1921 рік. Рівно сто років тому видавець і громадський діяч Антін Лотоцький (більш відомий за псевдонімом Ярослав Вільшенко) пише віршовану поему «Чорнокнижник з Чорногори». Її ілюструє Антін Манастирський, і того ж року видання виходить друком у львівському видавництві «Світ дитини». Мальопис перевидавали двічі: 1957 року в Нью-Йорку у видавництві «Говерля» і 2016 року в «Бібліотеці українського мистецтва». До речі, перевидання 2016 року зараз знайти неможливо, а для багатьох ця назва досі лишається невідомою.

1.1. Вільшенко Я. Чорнокнижник з Чорногори / Ярослав Вільшенко, Антін Манастирський. – Львів: Світ дитини, 1921. – 74 с.

Вільшенко Я. Чорнокнижник з Чорногори / Ярослав Вільшенко, Антін Манастирський. – Львів: Світ дитини, 1921. – 74 с.

За два роки до того виходить ще менш помітний «добрий передвісник» - українська народна казка «Війна грибів з жуками» з ілюстраціями Охріма Судомори. Попри те, що підготували видання в київському видавництві «Час», друком воно виходить у Празі в народній друкарнi «Скалак Спiака». Після того ще багато мальописів надрукують за кордоном – через еміграцію авторів і художників, тоталітарні заборони, закриття видавництв і цензуру.

Судомора О. Війна грибів з жуками / Охрім Судомора. – Київ: Час, 1919. – 12 с.

Судомора О. Війна грибів з жуками / Охрім Судомора. – Київ: Час, 1919. – 12 с.

Так, в еміграції в щоденній газеті «Свобода» 1953 року виходить «Україна в боротьбі з наїзниками» Леоніда Перфецького, баталіста й сотника Армії УНР – мальопис про участь України в Другій Світовій Війні.

Перфецький Л. Україна в боротьбі / Леонід Перфецький //Перевид. - Тернопіль: Українська видавнича спілка, 2007. – 32 с.

У вісімдесятих більшість мальописів остаточно і надовго мандрують на сторінки часописів. Сторінки періодики рясніють політичною сатирою різного штибу, яку цензура вряди-годи пропускає. Заснований ще 1922 року журнал «Перець» (який то закривали, то відкривали) стає найпопулярнішим періодичним органом серед українців.

Той період зіграє з нами злий жарт – ще багато років трансльована радянською владою теза про «веселі дитячі картинки» наздоганятиме індустрію. Преса, і в тому числі мальописи на її сторінках, мали бути контрольованими, аполітичними, позитивними і примітивними. Десь тому серйозні дорослі досі соромляться зізнатись в симпатії до мальописів і продовжують порівнювати мальовані історії з книжками без картинок. Тим не менш, саме в той період починають творити мальописи Анатолій Василенко й Валерій Горбачов. «Летимо до Арктики», «Пригоди Перченяти», «Смішинки в картинках» – неймовірні історії, які стають улюбленим чтивом дітей не одного покоління. 

Василенко А. Летимо до Арктики / Анатолій Василенко. – Київ: Веселка, 1975. – 36 с.

Василенко А. Летимо до Арктики / Анатолій Василенко. – Київ: Веселка, 1975. – 36 с.

В дев’яностих разом з незалежністю ми отримуємо можливість говорити на заборонені донедавна теми. Звісно ж, з’являються історичні мальописи. 1991 року Кость Лавро малює «Пригоди запорожців на суходолі і на морі» авторства Олеся Ільченка. Юрій Логвин творить «Похід князя Олега на Царгород». Знову на допомогу приходить періодика – обидві історії виходять в журналі «Соняшник». Костянтин Сулима видає «Буйвітер». Ігор Баранько малює «Повернення Мамая», «Святослав і вікінг». 

Пригоди запорожців на суходолі і на морі / Олесь Ільченко, Кость Лавро // Соняшник. – 1991. - №№ 1-8. – 21 с.

Початок другого тисячоліття принесе чимало змін. 2003 рік – з’являється часопис «К9», унікальний щомісячник на ґік-тематику, один з перших майданчиків незалежної України, на сторінках якого публікуються автори мальописів. «Скеггі Згуба», «Орда», «Танок часу», «Максим Оса» – це все теж з’являється в нульових. Паралельно автори працюють над дитячим сегментом. У видавництві Грані-Т шаленою популярністю користується серія «Класні комікси» з адаптацією шкільних творів. Олег Петренко-Заневський (учень Георгія Якутовича) створює низку коміксів про кицю Сіму і навіть засновує видавництво «Сіма видає».

Сулима К. Буйвітер / Костянтин Сулима // Робітнича газета. – 1995. – 35 с.

2008 року світ накриває економічна криза і на кілька років про мальописи майже забувають. Цих кількох років виявиться достатньо, щоб сформувалась думка, ніби їх ніколи і не було. Та зовсім скоро з’являться «Даогопак», «Чуб» і «Воля». 2014 року видавництво Леополь презентує перший том «Героя поневолі» - чи не першу графічну адаптацію української класики. Через два роки Андрій Данкович малює «Війну богів», «Саркофаг», «Сон» і «Світ 912» - з часом ці роботи стануть візитівкою автора.

З 2017 року одне за одним виростають видавництва мальописів. Книжкові видавництва зацікавлено поглядають в цей бік і розширюють усталену видову диференціацію. Тут починається історія UA Comix. Якщо озирнутись на все вищесказане, то поява українського видавництва мальописів є більш ніж очікуваним явищем. Тим не менш, подив – це найчастіша реакція на фразу «ми видаємо українські мальописи». Почасти, звісно, через стереотип, що на американських супергероях комікси починаються і закінчуються. Хоча більше через те, що цю столітню історію мало хто знає.

Мені спочатку дуже кортіло розповісти історію видавництва, бо за три з гаком роки назбиралося чимало байок. Але ця історія, вона набагато важливіша, бо є одним з ключів до розуміння, навіщо ми все це робимо. UA Comix – більше ніж комікси.