Блексед. Книга 2: Червона душа. Мовчазне пекло.

«Часом, заходячи до власної контори, я відчуваю, ніби опиняюся серед руїн стародавньої цивілізації. Не через те, що там панує безлад, а, ймовірніше, тому, що все це мені нагадує залишки цивілізованої істоти, якою я колись був…» «Без сумніву, моє обличчя нікому з місцевих не було до вподоби. Проте я мав намір і надалі ним світити. Принаймні, поки не знайду дівчинки…»